ТВОРЧИЙ ЗВІТ
Активізується роль освіти й науки в житті суспільства: віднині вони є основною та головною рушійною силою прогресу. Перед освітою України сьогодні постає двоєдине завдання: по-перше, формувати всебічно розвинену особистість із високим рівнем інтелекту й духовності, із сучасним інноваційним типом мислення; по-друге, виховати свідомого громадянина – патріота з широким європейським світоглядом і відкритістю до світу.
Сучасна система навчання- це певним чином організована взаємодія учителя й учнів, спрямована на засвоєння учнями змісту освіти для набуття ними певних якостей особистості.
Історія як предмет є унікальною, бо впливає на формування системи мислення, надає можливість людині вільно пересуватися в історичному просторі, озброює її знанням історичного досвіду, що в результаті дозволяє правильно оцінювати сучасні політичні й соціальні процеси. До того ж, історичні знання сприяють формуванню власної точки зору особи і, разом з тим, вчать цінувати й поважати думки інших.
Історичні дисципліни виховують та розвивають широту мислення, творчу уяву, толерантність, громадську активність особистості.
Таким чином, історична освіта покликана готувати молодь до самостійного життя у сповненому суперечностей сучасному світі, створити сприятливі умови для взаєморозуміння між людьми, що представляють різні культурні, етнічні й релігійні традиції, допомогти людині усвідомити себе не лише представником певної країни і регіону, але й громадянином Європи та світу.
Сучасна система навчання- це певним чином організована взаємодія учителя й учнів, спрямована на засвоєння учнями змісту освіти для набуття ними певних якостей особистості.
Історія як предмет є унікальною, бо впливає на формування системи мислення, надає можливість людині вільно пересуватися в історичному просторі, озброює її знанням історичного досвіду, що в результаті дозволяє правильно оцінювати сучасні політичні й соціальні процеси. До того ж, історичні знання сприяють формуванню власної точки зору особи і, разом з тим, вчать цінувати й поважати думки інших.
Історичні дисципліни виховують та розвивають широту мислення, творчу уяву, толерантність, громадську активність особистості.
Таким чином, історична освіта покликана готувати молодь до самостійного життя у сповненому суперечностей сучасному світі, створити сприятливі умови для взаєморозуміння між людьми, що представляють різні культурні, етнічні й релігійні традиції, допомогти людині усвідомити себе не лише представником певної країни і регіону, але й громадянином Європи та світу.
Метою навчання історії, як зазначено в Держстандарті, є «формування в учнів ідентичності та почуття особистої гідності в результаті осмислення соціального та морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті історичного процесу».
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів історії України, всесвітньої історії (7–11 класів) має конкретизувати завдання, визначені Державним стандартом.
Учитель конкретизує цілі шкільної історичної освіти для конкретних курсів, навчальних тем і окремих уроків залежно від особливостей учнів класу, власних здібностей, змісту навчального матеріалу, уміння якісно здійснювати структурнофункціональний аналіз навчального матеріалу та наявних засобів навчання.
Фактори впливу мотивації учасників навчального процесу на кінцевий результат
Учень
· Особиста зацікавленість навчальним предметом;
· ставлення близьких йому людей до його результатів навчання;
· вплив результатів навчання на майбутню кар'єру;
· складність засвоєння предмета;
· ресурс часу, який він відводить на виконання навчальних завдань;
· особливості мікроклімату в класному колективі (щодо престижності бути успішним);
· особисте ставлення до педагога.
Вчитель
· Професійна компетентність;
· професійні інтереси педагога;
· соціальна значимість сус-пільних дисциплін, їх наукове, навчально-виховне та прикладне значення;
· IQ учня та його особисте сприйняття предмета навчання;
· можливість впливу на вибір учнем майбутньої професії;
· суспільне визнання та суспільна оцінка результатів навчання.
РИСИ СУЧАСНОГО ПЕДАГОГА-ІСТОРИКА
1. Державницька свідомість. У непростих сучасних вимогах трансформації українського суспільства від тоталітаризму до демократії, правової держави, громадянського суспільства вчитель історії є провідником державницьких ідей.
2. Професійна та фахова компетентність. Цей аспект охоплює дві сторони питання: вільне володіння історичним теоретичним матеріалом, постійне вдосконалення знань та оволодіння сучасними педагогічними технологіями, упровадження в освітній процес тих інновацій, які сприятимуть високій результативності навчання і виховання учнівської молоді. Перебуваючи у постійному пошуку, учитель історії конструює оригінальні методичні прийоми, створює власну педагогічну лабораторію.
3. Гуманістична спрямованість викладання: у центрі історичних подій – не партії, класи, рухи, а конкретні люди з конкретними життєвими потребами, духовними цінностями, моральними нормами.
4. Демократизм. Сучасний освітній процес дає можливість кожному педагогу не лише сприймати, а й усебічно підтримувати право кожного учня на власне бачення, розуміння та оцінку історичних подій, явищ фактів, яке може відрізнятися від позиції педагога, авторів підручників. Історичний плюралізм, багато перспективність і багатоманітність – основа сучасної методики викладання суспільних дисциплін.
5. Особиста культура педагога. Справжній учитель завжди бачить у своєму вихованцю особистість. Відкритість, щира увага вчителя до внутрішнього світу учнів, розуміння їхніх поглядів сприяють формуванню поваги і довіри до педагога. Сучасний педагог організовує навчальний процес на основі педагогіки співпраці.
Класифікація основних історико-предметних компетентностей учнів
• Хронологічні
• Просторові
• Інформаційні
• Мовленнєві
• Логічні
• Аксіологічні
1. Хронологічна
• передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі:
• розглядати суспільні явища в розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу;
• співвідносити історичні події, явища з періодами, орієнтуватися в науковій періодизації історії;
• використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу.
2. Просторова
• передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному просторі:
• співвідносити розвиток історичних явищ і процесів з географічним положенням країн та природними умовами;
• користуючись картою, пояснювати причини і наслідки історичних подій, процесів вітчизняної та всесвітньої історії, основні тенденції розвитку міжнародних відносин;
• характеризувати, спираючись на карту,
• історичний процес та його регіональні особливості.
4. Мовленнєва
• передбачає вміння учнів будувати усні та письмові висловлювання щодо історичних фактів, історичних постатей та історичної теорії:
• реконструювати образи минулого у словесній формі у вигляді опису, оповідання, образної характеристики;
• викладати історичні поняття, зв’язки і тенденції історичного розвитку застосовуючи пояснення, доведення, міркування, узагальнюючу характеристику.
5. Інформаційна
• передбачає вміння учнів працювати з джерелами історичної інформації:
• користуватися довідковою літературою, Інтернетом тощо для самостійного пошуку інформації;
• систематизувати історичну інформацію, складаючи таблиці , схеми, різні типи планів;
• самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел;
• виявляти різні точки зору, визнавати і сприймати таку різноманітність;
• критично аналізувати, порівнювати та оцінювати історичні джерела, виявляти тенденційну інформацію й пояснювати її необ’єктивність.
6. Аксіологічна
• передбачає вміння учнів формулювати оцінки і версії історичного руху й розвитку:
• порівнювати й оцінювати факти та діяльність історичних осіб з позиції загальнолюдських та національних цінностей, визначати власну позицію щодо суперечливих питань історії;
• виявляти інтереси, потреби, протиріччя в позиціях соціальних груп і окремих осіб та їх роль в історичному процесі, тенденції і напрями історичного розвитку;
• оцінювати різні версії й думки про минулі історичні події, визнаючи, що деякі джерела можуть бути необ’єктивними.
У школі сьогодні особлива увага надається формуванню правових компетентностей учнів, адже правова освіта є одним з найважливіших чинників розвитку особистості, становлення громадянського суспільства і демократичної правової держави, умовою формування правосвідомості громадянина.
Аксіологічно-правова- через висловлювання відношення, власної позиції щодо функції права у суспільстві, правомірної та неправомірної поведінки, юридичної відповідальності за правопорушення, визначення чеснот громадянина правової демократичної держави.
Логічна - через визначення окремих ознак правових понять, формулювання їх визначення, виділення основних складових правових явищ та фактів, побудову структурно-логічних схем;
Юридично-мовленнєва
через характеристику правових явищ (правомірної та неправомірної поведінки), обговорення їх у групі та представлення власної позиції, обґрунтування її, інсценівки правових ситуацій;
Інформаційно-правова
уміння учнів працювати з джерелами юридичної інформації, аналізувати нормативно-правові акти, користуватись довідковою літературою, Інтернетом для самостійного пошуку інформації.
Практико-орієнтована через співставлення власного уявлення про правове явище та витягом з НПА, наведення прикладів, що конкретизують правове положення, застосування теоретичних знань для аналізу ситуативних задач.
